logo


Психологічна служба
Міжнародний день усунення насильства проти жінок

25 листопадавесь світ відзначає Міжнародний день усунення насильства проти жінок

Насильство проти жінок визначається у статті 1 прийнятої ГА ООН Декларації про усунення насильства проти жінок як «… будь-який акт насильства за ознакою статі, що завдає або може завдати фізичної, статевої чи психологічної шкоди або страждання жінкам, включаючи погрози здійснення таких актів, примушування чи свавільне позбавлення свободи, будь то в суспільному чи особистому житті»

Нажаль, сьогодні це найпоширеніше порушення прав людини в світі.

 

Ми не будемо казати чому і як розуміння цієї проблеми важливе для нас, не будемо філософствувати на теми психологічного підгрунття її  виникнення, а наведемо практичні поради, що життєво важливо знати кожній жінці, якої торкнулась ця біда.

За цими порадами ми звернулися до Міжнародного жіночого правозахисного центру Ла Страда Україна (http://www.la-strada.org.ua/), що з 1997 року працює в напрямі запобігання торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, ліквідації всіх форм дискримінації та насильства у суспільстві, сприяння дотриманню прав людини, гендерної рівності та захисту прав дітей.

Національна “гаряча лінія” з питань запобігання насильству та захисту прав дитини 0 800 500 335 або 386 (для дзвінків з мобільного)

 

• Обдумайте свої дії на випадок, якщо акт насильства відбудеться знову;

• Не мовчіть! Розкажіть про свою проблему рідним, близьким, друзям (людям, яким довіряєте найбільше) та обов’язково зверніться за допомогою до спеціалістів;

• Заздалегідь знайдіть місце, куди зможете піти у разі небезпеки;

• Намагайтеся уникати суперечок у ванній кімнаті, на кухні, де є гострі та ріжучі предмети. Якщо суперечки уникнути не вдається, намагайтеся знаходитися в кімнаті так, щоб у разі необхідності можна було би легко вийти;

• Домовтеся із своїми сусідами, щоб вони викликали міліцію у випадку, коли почують крик з Вашого помешкання;

• Заховайте запасні ключі від квартири (машини) так, щоб можна було б взяти їх і швидко покинути помешкання у разі небезпеки;

• Заховайте в безпечному місці необхідну суму грошей, список з номерами телефонів, паспорт, документи дитини, інші важливі документи, також деякий одяг та необхідні ліки;

• Знищіть або заберіть із собою всі папери з можливою інформацією про Вас, які б допомогли кривднику визначити місце Вашого перебування (записні книжки, конверти з адресами та ін.);

• Вирішіть заздалегідь, які саме цінні речі (ювелірні вироби і т д.) візьмете із собою. У випадку необхідності їх можна буде продати або здати під заставу; • Зверніться за допомогою до правоохоронних органів: відділ міліції за номером 102 або до дільничного інспектора;

• Зверніться до районного відділу міліції з метою направлення на проходження судово-медичної експертизи у разі існування тілесних ушкоджень. Висновок експерта засвідчить ступень тяжкості нанесених побоїв та стане вагомим доказом у суді;

• Проконсультуйтесь з юристом, який підкаже з чого розпочинати і як правильно підготувати документи для вирішення ситуації;

• Тримайте під рукою номери телефонів соціальних служб, кризових та реабілітаційних центрів, неурядових організацій, що надають допомогу особам потерпілим від насильства в сім’ї;

• Поділіться інформацією про те, куди необхідно звернутися, якщо подібна ситуація станеться із знайомою мені людиною;

• Зверніться за допомогою на Національну «гарячу лінію» з питань протидії насильству та захисту прав дитини. Правила безпеки у випадку психологічного насильства:

• Не відповідати агресією на агресію;

• Не кричати, злитися та плакати;

• Не залишатися наодинці та заручитися підтримкою найближчих людей;

• Ввічливо відмовлятися від того, що Вам не підходить, і рішуче – від того, що може бути небезпечним;

• Необхідно усвідомити власну позицію в сім’ї, таким чином змінивши ставлення кривдника до себе;

• Намагатися говорити з кривдником максимально спокійно, зрозуміло, чітко передаючи свої почуття і переживання.

• Ваші жести та міміка не повинні викликати агресії з боку кривдника;

• Намагайтесь пояснити, що від конфліктів в сім’ї страждає дитина;

• Будьте сильною та впевненою в собі особистістю!

• Зверніться за допомогою до фахівців, які практикують сімейну психотерапію і намагайтеся зробити це разом із кривдником;

• Вчиться любити та поважати себе!

• Навіть найменші зміни на краще не залишайте без уваги і обов’язково схвально відзначайте;

• Ви мусите перебороти страх і зробити перший крок!

• Зверніться за допомогою на Національну «гарячу лінію» з питань протидії насильству та захисту прав дитини. Є деякі речі, які можуть поранити потерпілого від сексуального насильства. Багато хто не знає, що вони мають сказати або ж зробити в цьому випадку. Сподіваємося, цей список допоможе Вам і вбереже Вашого співрозмовника від неприємних йому моментів. Будьте обережні:

• Не запитуйте, чи сподобалося це! Нікому не подобається бути жертвою сексуального насильства.

• Не говоріть про те, як постраждала/постраждалий могли уникнути того, що сталося. Повірте, якщо б вона/він могла уникнути сексуального насильства, то неодмінно зробили б це.

• Не говоріть, "Забудь і живи спокійно". Жертви насильства намагаються зробити це з усіх сил. Краще підтримайте їх, і допоможіть їм знову навчитися цінувати і поважати себе.

• Не радьте викинути те, що трапилося з голови. Це не так просто. Розмовляючи з людиною, яка пережила насильство:

• Задавайте прямі запитання у м'якій формі;

• Слухайте, не виносячи суджень;

• Поясніть, що насильство є злочином і винні мають бути за це покарані;

• Надайте людині інформацію про місцеві служби допомоги;

• Скажіть, що Ви її/його підтримуєте, і що він/вона не винен у тому що трапилося! Багато потерпілих від економічного та інших видів насильства мовчать про це. Який існує найдієвіший спосіб спонукати їх до захисту своїх прав? Так, справді, багато потерпілих від насильства будь-якого, чи то економічного, чи то фізичного, психологічного чи сексуального дійсно мовчать. По-перше, багато хто навіть не здогадується, що по відношенню до нього коїться саме насильство. На жаль, вони сприймають насильницькі дії за звичайні речі, навіть не підозрюючи, що в даному випадку порушуються їх права. Значна більшість знають про своє положення, але твердо впевнені у тому, що «сміття з дому не виноситься», або «А що ж люди скажуть?!», а ще «Б’є – значить любить!». Тому кращою у такому випадку буде мовчанка. Але це не правильно, мовчати не треба.

 

 
Всесвітній день дитини

20 листопада відзначається Всесвітній день дитини

 

Це свято було засновано Генеральною Асамблеєю ООН в 1954 році як день світового братерства і взаєморозуміння дітей і присвячений діяльності, спрямованої на забезпечення благополуччя дітей в усьому світі.

 

Відповідно до Принципів 6 та 7 Декларації прав дитини, проголошеної  ГА ООН 20 листопада 1959 року, за дитиною визнаються наступні права:

«… дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості…»

«… дитина має право на здобуття освіти, яка має бути безкоштовною і обов'язковою, в усякому разі на початкових стадіях. Їй має даватися освіта, яка сприяла б її загальному культурному розвиткові і завдяки якій вона могла б на основі рівності можливостей розвинути свої здібності і особисте мислення, а також усвідомлення моральної і соціальної відповідальності, і стати корисним членом суспільства…»

 

Тому, шановні вихователі та батьки, в контексті зазначеного ви маєте "тільки декілька років для того, щоб підготувати своїх дітей до життя у світі, для виживання в якому потрібна відповідальність і зрілість.
То що ж вам робити? Опікуватись дітьми все життя, щоб вони ніколи не робили помилок? Муштрувати їх, як солдатів, щоб вони пам’ятали важливі принципи, коли стануть самостійними? Рвати на собі волосся, задаючись питанням: невже навчання їх відповідальності є нічим іншим, як протистояння сили волі батьків та дитини?

Відповіді на ці питання дасть вам книга «Батьківство з любов’ю та логікою».Принцип виховання, що  повертає батьківству радість і задоволення!

Як стверджують Джим Фей, один із провідних педагогів-консультантів в Америці, та з д-р Фостер Клайн, всесвітньо відомий дорослий і дитячий психіатр, батьки, які намагаються у всьому забезпечити успіх своїм дітям, часто виховують неуспішних дітей. Тому що відповідальність, як ніщо інше, можна засвоїти тільки з практики.

Якщо ви хочете виховати самодостатніх, розсудливих і готових до реального світу дітей, раджу скористатись цим підходом у батьківстві, в якому обидві сторони виходять переможцями. Ваші діти отримають перемогу, бо вони навчаться відповідальності і логіки життя, вирішуючи власні проблеми. А ви отримаєте перемогу, бо встановите здоровий контроль над дітьми, не вдаючись до гніву, погроз, бурчання чи виснажливої боротьби за владу."

Якщо маєте бажання я можу позичити вам цю книгу на кілька днів  для ознайомлення і ви знайдете в ній допомогу собі. Звертайтесь за консультацією нашиого Центру

 
Міжнародний день толерантності

«По случаю Международного дня, посвященного терпимости, я призываю все народы и правительства вести активную борьбу со страхом, ненавистью и экстремизмом на основе диалога, взаимопонимания и взаимного уважения. Давайте же выступим против сил, стремящихся к расколу, и объединим свои усилия во имя нашего общего будущего».

Із послання Генерального секретаря ООН Пан Гі Муна

 

Відзначається цей день 16 листопада в усьому світі. Його запровадили у 1995 за рішенням ЮНЕСКО. Саме цього дня ухвалили Декларацію принципів терпимості. У ній йдеться про рівність усіх людей, незалежно від їхнього віросповідання, етичної належності чи кольору шкіри. Ці принципи закріпили у Загальній декларації прав людини, що проголошує неприйняття усіх форм дискримінації, недопущення геноциду і покарання за нього.

Толерантність – це повага, сприйняття та розуміння різноманіття культур, форм самовираження та самовиявлення людської особистості. Формуванню толерантності сприяють відкритість до нових знань; свобода думки, совісті й переконань; здатність іти на компроміс і приймати відмінності; вміння спілкуватись, прощати, співчувати.

Для того, щоб досягти успіху у власному житті, не витрачати сил на конфлікти, «побутові війни», кожному доцільно сформувати у собі толерантність як рису характеру. Для цього необхідно:

-       бути готовими до того, що всі люди різні – не кращі й гірші, а просто різні;

-       навчитися сприймати людей такими, якими вони є, не намагаючись змінити в них те, що нам не подобається;

-       цінувати в кожній людині особистість і поважати її думки, почуття, переконання незалежно від того, чи збігаються вони з нашими;

-       зберігати «власне обличчя», знайти себе і за будь-яких обставин залишатися собою.

Терпимість до відмінного способу життя, релігійної, національної й культурної належності, мови, звичаїв, цінностей, почуттів, фізичного і психічного стану, зовнішнього вигляду є головною умовою стабільності й миру сучасної України.

Проте не слід плутатитолерантну поведінку з байдужістю чи  рабською терпимістю. Толерантність -  не поступливість, поблажливість чи потурання, не пасивно-терпиме ставлення до навколишніх подій. Толерантна людина не має бути терпима до того, що порушує загальнолюдську мораль,правалюдини, їїповагу, гідність.

 

Американські нейропсихологи здійснили цікавий експеримент. Вони показували немовлятам різних рас зображення дітей їхраси й інших. На свою расу малюки реагували усмішкою, а на іншу — плакали. Це біологічний механізм розрізнення «свого»і «чужого». «Але люди — біосоціальні істоти і в соціумі живуть разом. І завдання соціуму — навчити людину керувати своїми біологічними механізмами та навчитися співжити і співпрацювати»говорить психолог–методист табору «Джерела толерантності» Анна Ленчовська

Тому завдання для педагогів та психологів — розробляти методи, завдяки яким діти навчатимуться співпрацювати, дати їм практичний досвід взаємодії, модель якої вони перенесуть в життя.

Для того, щоб виховати дитину толерантною потрібно враховувати те, що діти – дзеркало стосунків та характерів дорослих, які їх оточують. Тому розпочати варто із толерантного ставлення до дитини:

-     не ображати її, не принижувати гідність, не ігнорувати, не виявляти неповагу до інтересів та потреб;

-     знати думку дитини та враховувати її;

-     вміти пробачати образи та просити вибачення у дитини. Це найскладніший момент, але ї найважливіший, оскільки у дітей загострене почуття справедливості;

-     вміти домовлятися без образ, нанесення моральної або фізичної шкоди, закликати дитину до розмови щодо протиріч та вчити шукати компромісні рішення;

-     силою змушувати дитину робити те, що ви вважаєте за потрібне

 

Незалежно від позиції дитини, її світогляду, поважне ставлення до неї являється необхідним принципом виховання. А при формуванні толерантності цей принцип стає головним. Поважаючи та приймаючи думку дитини (корегуючи за необхідності) ми демонструємо приклад толерантного ставлення до людини з відмінним поглядом на світ, даємо можливість відчути толерантність на собі.

Сучасний світ страшний, жорстокий, розколотий. В нашому світі важко жити: лячно йти ввечері додому, лячно відкрити двері незнайомцеві, лячно привернути до себе зайву увагу. Та ще страшніше від думки, що наші діти все життя будуть відчувати недовіру та нетерпимість до оточуючих. Тому ми маємо робити все для охорони неповторної, недоторканної людської особистості. З цього народжуються правила виховання:

-       вчіться слухати та чути свою дитину;

-       робіть так, щоб дитина мала можливість зняти своє емоційне напруження поряд з вами;

-       не забороняйте дитині виражати негативні емоції;

-       вмійте приймати і любити дитину такою, як вона є (а не такою, як ви хотіли б ї  бачити)

 

Лише за таких умов у дитини будуть розвиватися риси толерантної особистості:

-довіра

-доброзичливість

-терплячість

-вміння володіти собою

-здатність до співчуття

-вміння слухати

-відмова від осуду інших

-почуття гумору

-гуманізм

-альтруїзм

 

 

Використані матеріали:

Вікіпедія, Урядовий сайт для юних громадян, Інформаційний портал «Освіта Києва»,

Образовательній центр «Пространство толерантности», Образовательный портал «Продленка», Кардаш С.В.

 
Міжнародний день проти насилля

відзначається 2 жовтня, у день народження Махатма Ганді - лідеру руху за незалежність Індії та засновника філософії та стратегії «ненасилля»: припинити насилля через поширення культури миру, терпимості та підвищення людської гідності.     

Проблема насильства над дитиною довгий час була закритою для обговорення та висвітлення не лише в Україні, через що їй не приділялося достатньо уваги науковцями, педагогами та органами влади. Не вівся облік жертв сімейного насилля, пошук методів корекційно-реабілітаційної роботи та шляхів вирішення даної проблеми. Останнє десятиріччя насилля над дитиною в родині було визнане суспільством та науковцями як серйозна та масштабна проблема, що породжує множину інших соціально-психологічних, індивідуальних та соціальних проблем. 

 

Психологічне (емоційне) насильство - поведінка батьків або осіб, що їх заміняють, учителів, вихователів та ін., яка завдає шкоди емоційному розвитку дитини та її почуттю власної гідності.

Згідно чинного законодавства психологічне насильство проявляється в образах із використанням лайливих слів та криків; образливих жестах із метою приниження особистості дитини або тримання в атмосфері страху; висміювання, кепкування; відмова вислухати; нездатність проявити любов, підтримку та керівництво, необхідне для психологічного зростання і розвитку дитини.

Психологічне насильство більше, ніж інші види насильства, залежить від культурних особливостей вираження емоцій, прийнятих паттернів спілкування в сім'ї, громаді. Воно є підґрунтям будь-якого насильства.

 

Діти найбільш уразлива категорія жертв насилля внаслідок психологічної, соціальної, особистісної незрілості та залежності від батьків та опікунів, несформованості стратегій подолання стресу, малого життєвого досвіду, правової неосвітченості та багатьох інших причин.

Доведено, що діти, які відчували на собі жорстокість та насильство підсвідомо прагнуть відтворити свій життєвий досвід у дорослому житті, оскільки не знають іншої моделі поведінки. Віддаленими наслідками насильства є адиктивна, девіантна, асоціальна поведінка.

Діти, що зазнали будь-якого насильства, мають складності в соціалізації, є соціально дезадаптованими: у них порушені зв'язки з дорослими, у більшості випадків відсутні відповідні навички спілкування з однолітками; вони не мають достатнього рівня знань і ерудиції, щоб завоювати авторитет у школі або інших соціальних групах тощо. 

 

Науковці Державного інституту проблем сім'ї та молоді й гуманітарного центру "Розрада" виділяють наступні прояви психічного (емоційного) насильства:

-       погрози(кинути дитину, розлюбити; самогубства; заподіяти фізичної шкодиі т.п.)

-       використання привілеїв дорослих (поводження з дітьми як з рабами, підлеглими; поводження як із своєю власністю і т.п.)

-       ізоляція(контролювання доступу дитини до інших людей; контролювання перебування дитини у помешканні, заборона виходити з дому; контроль спілкування дитини з друзями).

-       залякування(навіювання страху за допомогою розповідей, дій, жестів;суворого покарання Богом, судом, міліцією, школою, спецшколою, притулком, родичами та психіатричною лікарнею).

-       дитина є свідком знущань над іншими.

-       інші види емоційного насильства (приниження; образи; брутальність; створення постійних стресових ситуацій; постійні насмішки; постійне змінювання правил; непослідовність; брехня; використання дітей у конфліктах між батьками, у якості довірених осіб).

 

Наслідками такого насильства можуть бути прояви у дітей:

-       демонстрація повної відсутності страху;

-       неврівноважена поведінка;

-       агресивність, схильність до нищення й насильства;

-       насильство по відношенню до свійських тварин, та взагалі до більш слабших істот;

-       уповільнене мовлення, нездатність вчитися;

-       надто висока зрілість та відповідальність у порівнянні зі звичайними для цього віку;

-       замкнутість;

-       уникання однолітків, бажання гратися лише з маленькими дітьми;

-       занизька самооцінка;

-       тривожність;

-       намагання справити враження людини, що живе в злиднях;

-       демонстрація страху перед появою батьків;

-       почуття провини за отримання фізичних ушкоджень;

-       страх фізичного контакту, острах іти додому;

-       уживання алкоголю або наркотиків;

-       депресія, спроби самогубства;

-       психосоматичні хвороби, на кшталт болю в животі (неврастенії);

-       нав’язливі страхи (фобії);

 

Попри все, до психологічного насильства рідко відносяться як до насильства, його вплив на життя дитини часто недооцінюють, воно рідко розглядається як причина для втручання. Поширеність цієї форми насильства важко виміряти в конкретних цифрах в силу того, що воно важко виявляється, погано формалізується.

Для допомоги потерпілим від насильства діють спеціальні кризові центри, а також центри медико-соціальної реабілітації. Екстрена допомога здійснюється у формі „гарячої лінії" — телефонів довіри та надання притулку. Основне завдання — оцінка безпеки дитини, надання їй фізичної та психологічної безпеки в тій мірі, яка необхідна; нормалізування психологічного стану; у разі необхідності — надання медичної та правоохоронної допомоги.

Працівники кризових центрів надають інформаційну, психологічну, педагогічну, медичну, юридичну допомогу особам, які можуть стати або стали жертвами насильства. Надання психологічної допомоги дітям жертвам сімейного насильства - є багатофункціональною діяльністю, яка містить у собі взаємодію спеціалістів різного напрямку: психологів, психотерапевтів, юристів, соціальних працівників, медичних робітників тощо.

 

Ми маємо наступні рекомендаціїдля тих, хто стурбований цією проблемою і бажає уникати в собі прояви психологічного тиску на дітей

 

§  пропонується подивитись на конфліктну ситуацію «очима дитини»;

§  роблячи зауваження дитині, потрібно звертати увагу на особливості її поведінки, а не на її особистість у цілому;

§  краще більше говорити про спостереження, а не про висновки, програмуючи дитину на невдачі;

§  характерізуючи поведінку дитини, слід уникати висловлювань типу: «Ти завжди...» або «Ти ніколи...». Замість них краще використовувати «Я - висловлювання»: «Я хвилююся, коли ти так пізно повертаєшся додому»;

§  дорослим варто пам'ятати про значення і вплив своїх манер, міміки, жестів, пози на дитину та на її сприймання при розв'язанні конфліктів;

§  реагувати на дитину з теплотою та піклуванням; хвалити дитину та підтримувати її; бути уважними до дитини; поважати гідність дитини;

§  навіювати дитині позитивне ; сприймати дитину такою, якою вона є; не згадувати (без особливої потреби) негативні ситуації з минулого дитини;

§  порівнювати дитину частіше із нею самою (якою вона була раніше), а не з її однолітками, знайомими;

§  не допускати розходження між словами і діями, виконувати обіцяне;

§  у спілкуванні з дитиною намагатися висловлювати свої почуття;

§  бути для дитини прикладом у словах і вчинках;

§  надавати дитині свободу стосовно виду діяльності та її форм.

 

Герасименко М.В. «Психологічне насильство над дитиною: форми, наслідки»; РибчакО.І.; Криштан І.Б.; сайт великолепетинського районного управління юстиції Херсонської обл..

 

 

 

 
Всесвітній день здорового харчування

 

16 жовтня у різних країнах світу проводяться заходи з метою підвищення обізнаності суспільства щодо значення та принципів здорового харчування.

За оцінками фахівців, до 90% усіх існуючих захворювань беруть свій початок від поганого харчування і пов’язаного з ним порушення роботи органів травлення. Нераціональне харчування суттєво впливає на здоров’я і тривалість життя людей.

Але їжа впливає не тільки на загальний стан нашого здоров'я, але і на психологічнийстан. Існує багато доказів зв'язку між раціоном і появою проблем в поведінці і психічному стані людей.Процес харчування – це не лише задоволення своїх фізіологічних потреб (голод), але й особистісних. Під особистісними потребами більшість людей розуміють: соціальне схвалення (батьків, близьких,оточуючих), вживання «модної» їжі, переїдання, відмову від їжі та інше. Харчові звички обумовлюються такими факторами:

  • етнокультурні чинники,
  • родинні та суспільні традиції,
  • релігійні та національні уявлення,
  • професійні вимоги,
  • життєвий досвід,
  • економічні умови,
  • мода,
  • поради лікарів та інше.

Ці фактори формують харчову поведінку та звички, які відображають усе наше життя.

Великий вплив на ставлення до їжі мають шаблони масової свідомості, оскільки у нашому суспільстві культ їжі набуває всезагального характеру. Люди вживають їжу та не відчувають задоволення від неї і, потрапляючи в наш організм, вона не приносить нам жодної користі. Часто буває так, що людина не має можливості «відпрацювати» свої емоції іншим способом, окрім як їх «заїсти». Отже, харчові адикції є способом уникнення суб'єктивної реальності,розвивається психологічна та соціальна залежність, у якій процес харчування стає засобом об'єктивації нереалізованих потреб особистості.

Значну роль у самовиражені через їжу, відіграє мотивація особистості (позитивна та негативна). Їжа перетворюється на регулятор психоемоційного стану і може спричинити тяжкі патології, оскільки вона не вирішує психологічних проблем того, хто їсть. Обираючи їжу як засіб самовираження, особистість несвідомо може втратити власну реальність і поняття «норми». У сучасній психотерапевтичній практиці існують методи корекції порушень харчової поведінки, які спрямовані на її відновлення з подолонням особистісних проблем.

Можна виділити такі критерії самовираженняособистості через їжу:

  • релаксація (зняття психологічної напруги);
  • заміщення (їжа виступає в ролі одного з механізмів уникнення реальності);
  • компенсація незадоволенних потреб (їжа як захист від проблем);
  • комунікація (харчування пов'язане з перебуванням у колективі);
  • звичка (ритуальні дії у споживанні їжі);
  • самоствердження (вживання "модної" їжі, уявлення про престиж та високий соціальний статус);
  • нагорода або самозаохочення за рахунок смакових якостей їжі;
  • самопокарання їжею при нездійсненні бажань;
  • естетичне задоволеня від споживання їжі

 

Спираючись на висновки гастропсихологівробимо висновок, що смакові уподобання черезраціон харчування впливають на поведінку, емоційно-вольову та діяльнісну сфери особистості. Їжа стає коректором емоційного стану. Питання, впливає чи ні їжа на настрій, змінюючи його в ту чи іншу сторону, вже перестав бути предметом наукових суперечок. Наукові пошуки привели до відкриття зв'язку між характером харчування і нашими бадьорістю, енергією, якістю пам'яті та уваги, настроєм, агресивністю, мозковою діяльністю, психічним здоров'ям або психічними розладами. Їжа впливає на нейропередатчики, що несуть інформацію клітинам мозку.

Так, наприклад, почуття напруженості, роздратування, стресу і тривоги природні і за часами виникають у кожного. Але у деяких людей вони набувають важкий хронічний характер, породжуючи почуття страху, невпевненості і навіть раптові напади тахікардії (прискорене серцебиття), пітливість і тремтіння. Стійке відчуття тривоги може привести до нападів панічного страху і фобій, що позбавляє здатності до дії. Можна спробувати зняти тривогу і стрес за допомогою дієти. Певні продукти харчування та напої діють на нервову систему як заспокійливі або як збуджуючі препарати.

 

Не можна забувати і про таку стороні теми, як смак, запах і зовнішній вигляд страв нашого меню. Вже відомо, що почуття постійного незадоволення призводить до депресії. Несмачна, погано пахне і погано сервірований їжа в нашому щоденному раціоні є регулярним постачальником неприємних відчуттів та емоцій. Відповідно, таке харчування додає нам додатковий стан незадоволеності протягом і так важких буднів.

Не всі знають, що за допомогою різних кольорів можна також регулювати апетит людини. Все це безпосередньо пов'язано з психологією сприйняття кольору. Крім того, кольори впливають і на те, як люди сприймають смак продуктів.

 Так, в одному з дитячих садів проводився спеціальний експеримент. Дітям дали манну кашу, яка була підфарбована за допомогою нешкідливого барвника в зелений колір. Велика частина цих дітей зіткнулися з проблемами з травленням після такого обіду. Це пояснюється тим, що підсвідомо вони сприйняли зелену манну кашу як несвіжу.

 Такі яскраві кольори, як червоний, жовтий, червоно-помаранчевий і пурпурний, сприяють підвищенню апетиту, виробленню шлункового соку. Вони також збільшують інтерес до напоїв. Саме з цієї причини багато компаній, що випускають продукти харчування, вибрали ці кольори своїми фірмовими з метою залучення покупців до свого бренду. В оформленні кухні рекомендується використовувати теплу кольорову гаму. Це стосується шпалер, посуду, а також скатертини і серветок. Варто згадати дане правило і при оформленні святкового столу.

 Холодні відтінки ж навпаки, діють на психіку людини заспокійливо. Якщо існує необхідність знизити апетит, то кухню потрібно оформляти в холодній і спокійній колірній гаммі. У великій кількості при цьому рекомендується використовувати блакитні, сині і синьо-зелені кольори. Не можна забувати про посуд, який також має сприяти зниженню апетиту. Людина неусвідомлено намагається уникати продуктів синього, бузкового і чорного кольорів.

Самим неапетитний кольором вважається блакитний. Проводилися спеціальні тести. Піддослідні пробували свої улюблені продукти, які були пофарбовані в різні кольори. Блакитні продукти виявилися найменш привабливими.

 Зелені продукти більшістю людей сприймаються як найбільш корисні для здоров'я. Цей колір взагалі вважається кольором здоров'я. Зелені яблука, капуста, цибуля, петрушка, кріп та інші види «зелених» продуктів містять величезну кількість вітамінів і мікроелементів, необхідних для нашого здоров'я. Звідси і зіставлення зелених продуктів з корисним і здоровим харчуванням.

Продукти білого кольору більшість з нас вибирає, коли з'являється бажання перекусити. При цьому ми забуваємо про калорії, що приводить до набору ваги. Білого кольору самими очевидними є булочки і пиріжки, цукерки, піца і тортики.

 

Використано інформацію Академіїрозвитку психологічної науки і практики,Смелової Ю. та ін.

 
« ПочатокПопередня12345678НаступнаКінець »

Сторінка 5 з 8

Корисні посилання