logo


Матеріали на педагогічну виставку - 2020

 

Формування патріотичного почуття засобами

еколого-натуралістичної діяльності

Навчально-методичний посібник

для керівників дитячих об’єднань еколого-натуралістичного

напряму

 

                                                                          Автор: Малишева Тетяна Василівна,       

                                                     методист Києво-Святошинського РЦЕНТУМ

ЗМІСТ

ВСТУП ……………………………………………………………………  4

РОЗДІЛ 1

Сутність поняття «патріотизм»……………………………………………5

      РОЗДІЛ 2

           Збереження природної спадщини передумова формування національної свідомості………………………………………………………7

      РОЗДІЛ 3

          Методологія виховання почуття патріотизму  у вихованців засобами еколого-натуралістичної діяльності………………….10

      ВИСНОВКИ………………………………………………………………..27

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА…………………………………… .28

ДОДАТКИ…………………………..………………………………………31              

                                                                                                                                                         Природа завжди володіє

більшою силою, ніж виховання

(Вольтер)

ВСТУП

Розбудова суверенної, демократичної, правової держави потребує від освітян України вжиття заходів для розвитку духовності, гуманізму; виховання патріотизму, високої політичної культури  та поваги до історичної спадщини українського народу, оптимізму та впевненості кожної людини у своєму майбутньому; впровадження у суспільну свідомість загальнолюдських моральних цінностей;  формування  національного культу соціально активної, самодостатньої,  фізично здорової та духовно багатої особистості, здатної реалізуватися в сучасному соціумі й допомагати в цьому іншим.

 Патріотичне виховання – складова національного виховання, головною метою якого є становлення самодостатнього громадянина-патріота України, гуманіста і демократа, готового до виконання громадянських і конституційних обов’язків, самовіддано розбудовувати країну як суверенну, незалежну, демократичну, правову, соціальну державу, забезпечувати її національну та екологічну безпеку, брати на себе відповідальність за свої дії.

Важливо допомогти інтегрувати успадкування духовних і культурних надбань українського народу,  досягнення високої культури взаємин, єдності української нації та встановленню громадянського миру й злагоди в суспільстві в структуру особистості вихованців.

Національно-патріотичне виховання молоді є найважливішим у формуванні духовних цінностей молоді. Це і визначає актуальність впровадження системи національно-патріотичного виховання дітей та учнівської молоді в закладах освіти, зокрема в системі позашкільної освіти еколого-натуралістичного напряму.Важливо, щоб кожен навчальний заклад став для дитини осередком становлення громадянина-патріота України.

РОЗДІЛ 1

СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ «ПАТРІОТИЗМ»

У перекладі з грецької слово «патріот» дослівно означає «земляк», «співвітчизник». Патріот – людина, віддана своєму народові, яка любить свою Батьківщину, живе і працює заради процвітання свого краю.

Патріотичне почуття за своєю природою – інтегральне, оскільки об’єднує в одне ціле всі сторони розвитку особистості: моральну, трудову, розумову, естетичну, фізичну. Воно формується поступово під впливом навколишнього середовища та інших виховних чинників. Бути патріотом – означає любити материнську мову, свій дім, батьків і усіх людей, природу рідного краю, звичаї, шанувати традиціїнароду, людську працю, прагнути не лише зберігати духовні скарби народу, а й примножувати їх.

 Патріотизм – це, образно кажучи, сплав почуття й думки, осягнення святині - Батьківщини – не тільки розумом, а й передусім серцем. Патріотизм – це, взагалі, відчуття внутрішнє. Воно не може і не повинне бути публічним. В свій час такий відомий релігійний діяч, як Андрій Шептицький, казав: «Не потоком галасливих та шумних фраз, а тихою невтомною працею любіть Україну».

Нація (етнос) і природне оточення, в якому проходить етногенез є поняттями єдиними і нероздільними. Американський екофілосов Родерік Неш довів: незаймана рідна природа (базис) плекає націоналізм, виховує патріотичне почуття. У книзі «Дика природа  і американський розум» він пише, як американці у ХІХ столітті, не маючи порівняно з Європою іншого предмету гордості (культурні традиції, багата історія), взяли за основу свого націоналізму винятковість і велич дикої природи на американському континенті. І це стало фундаментом, на якому виросла велика сила духу американського народу.

Етнічний патріотизм, що ґрунтується на почутті власної причетності до свого народу, любові до рідної культури, до власної історії, природи тощо. Ці ознаки розвиваються повноцінно, якщо дитина виростає у національно свідомій сім’ї, навчається у національній школі.За В. Сухомлинським «патріотизм починається з колиски».

У цьому сенсі неабияке значення має вивчення рідної мови, власної історії, природного середовища країни, літератури, мистецтва, рідних звичаїв, наук тощо. Все, що навколо людини з дитинства, то й стає рідним, близьким, дорогим серцю. І в дорослому житті ці почуття любові й причетності до певної території землі часто домінують.

Територіальний патріотизм – ґрунтується на любові до того місця на землі, до того ландшафту, клімату, географічного положення тощо, де людина народилася і провела своє дитинство. Ми всі з дитинства. Є всі підстави вважати, що любов до рідного краю, в першу чергу, заснована на ранніх дитячих переживаннях, захопленнях. Для людини, як, зрештою, і для деяких інших живих істот, рідним стає все те, що вона сприймає найпершим, найраніше. Все це сприяє зародженню «свідомості своєї території».

 У свідомості людини почуття територіального патріотизму відіграє надзвичайно велику роль. Варто згадати, у свідомості національних меншин почуття територіального патріотизму відіграє неабияку роль. Певна етнічно-національне «ущемлення», що є неминучим наслідком проживання на території не свого етносу, компенсується усвідомленням, що цей край все ж таки є для мене рідним і близьким.

Державницький патріотизм – головна мета якого є розвиток у дітей державницького світогляду і державницького почуття, того вищого патріотизму, яке ґрунтується на державній ідеології і пов’язується з поняттям громадянськості. До нього ведуть   етнічний і територіальний чинники. Державний патріотизм має об’єднувальну силу.

Маємо чимало випадків у нашій історії, коли вихідці з інших етносів ставали активними борцями за волю України, приносили на вівтар нашої державності своє життя і навіть оголошувалися націоналістами  (С. Русова, В. Вишиваний, М. Хвильовий, В. Антонович, О. Теліга та інші).

РОЗДІЛ 2

ЗБЕРЕЖЕННЯ ПРИРОДНОЇ СПАДЩИНИ ПЕРЕДУМОВА ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ

Людина плоть від плоті генетично походить від своєї землі, вона не може відмежуватися від природних умов, в яких народилась і сформувалась як особистість. Від батьківської землі вона отримує живильні соки, наснагу для творчості, життєву силу, любов  до цієї землі. З природничого погляду в основі глибокого патріотизму нації, її великої любові до своєї країни лежить краса і чарівність розкішної української природи.

Український народ здавна відносився до природи як основі буття і життя, розвитку і становлення господарської діяльності. Наші предки завжди оберігали і плекали її. Кожне покоління вчило жити в гармонії з природою, виважено, з розумом відноситися до місць постійного проживання. Таке виховання стало національною традицією.

У первісному суспільстві уявлення, що стосувалось природного оточення, пов’язувалось з поняттям про людську душу. Тоді думали, що її має будь яка  жива істота. В ті часи таке ставлення було й до інших об’єктів природи: рік, струмків, джерел, озер, скель, пагорбів, ланів, а потім і до місяця, зірок, вітру та інших. Сукупність цих уявлень називають анімізмом (від латинського anima – душа).

Оскільки все, особливо живі істоти, навколо людини, наділялися людською душею, то й говорили про них, відповідно, як про живих: сонце – «встає» та «сідає», вітер «свище» та «дує», буря – «виє», верба – «журиться» тощо. До наших часів збереглися образні порівняння, що так вдало використовувались в художній творчості. Згадаймо, наприклад, віршовані рядки Т.Г. Шевченка: «Зорі сяють; Верба слуха соловейка, Дивиться в криницю..».  «Вітер з гаєм розмовляє, Шепче з осокою, Пливе човен по Дунаю Один за водою…». І так  – через усі його твори.

Анімістичне ставлення людей до природи, повір’я тощо мали позитивні наслідки для її збереження. Отже, в основі існування первісного суспільства лежав культ Природи як найвищій сенс існування й самої людини. Звідси – й бережливе, раціонально дбайливе ставлення до природного оточення. Під впливом такого світобачення формувалась людська доброта, такий стан душі, коли шкода всього живого, неможливо будь-кому завдати біль, виникає бажання захистити тварину чи рослину. Емоційний компонент визначається як складне утворення, що характеризує стійку позицію особистості з погляду її ставлення до навколишнього світу на рівні емоційних переживань і проявляється в умінні насолоджуватися красою природи, бачити у ній прекрасне, а також передавати свої почуття через активні дії. Це й були перші паростки того, що потім  стало називатися гуманізмом.

Наступним фактором, який мав значний вплив на особливе відношення українців до природи – це специфіка української історичної дійсності. Через постійну і вкрай небезпечну загрозу зі Степу, ліс зберігався не тільки як джерело деревини, а і як схованка від раптового нападу ворога. Запорізькі козаки розміщали школи та «шпиталі» в місцях якомога неприступних (у лісах, на островах).

Сукупність впливу цих передумов сприяла появі документу, підписаним у 1765 році останнім кошовим отаманом Війська Запорозького П. Калнишевським. Ним суворо заборонялось рубати ліс на Монастирськім острові, що є в межах теперішнього міста Дніпро. Оголошувалось збереження лісу як живої цінності, саме як природи.

Згадане розпорядження було чи не найпершим в Україні заповіданням території в значенні, наближеному до сучасного розуміння, і свідчить про новий на той час, прогресивний рівень мислення, принаймні у природоохоронному сенсі.

Заповідні об’єкти – це морально-ціннісні імперативи, які стратегічно визначають життя людей у суспільстві. Природно-заповідні території – святині, місце для усамітнення та очищення від всього буденного, суєти суєт. Там народжуються високі почуття, величне, вільне світосприйняття, там думка сягає найвищих вершин. Дух захоплює від величі рідної, такої близької, знайомої з дитинства природи своєї  Землі.

Отже, проблема збереження природної спадщини є надзвичайно важливою для формування національної свідомості будь-якого етносу, в тому числі і українського. Руйнування історичних ландшафтів, знищення звичайного флоро-фауністичного оточення призводить до спрощення та знищення як усвідомлених людиною зв’язків навколишньою природою (що проявляються у повсякденній діяльності), так і часто неусвідомлюваних, підсвідомих зв’язків і проявляються як іноді незрозумілі для самої людини бажання та прагнення «повернутися на батьківщину».

Ці підсвідомі зв’язки можна назвати «генетичною пам’яттю» (за Л.М. Гумільовим). Гумільов Л.М. пов’язував націю, і заодно національну ідентичність, з природним розвитком. Етнос і природне середовище, в якому проходив етногенез, для нього були поняттями єдиними і нероздільними.

Вчений-географ Степан Рудницький, розстріляний у роки сталінських репресій за свої волелюбні думки, теж вважав: «щоб зрозуміти «дух народу», його обличчя, треба виходити з природи країни».

Знищення дикої природи, що прогресує в наш час, призводить до руйнування екосистем. В свою чергу – це негативно впливає на національну само ідентифікацію особистості та якість життя людини. В окремих випадках загрожує самому життю людей. Для кожної нації є надзвичайно важливим збереження свого природного середовища.

Втрачаючи генетичну пам'ять, особистість не тільки стикається з проблемою етнічної (національної) само ідентифікації, а й набагато легше піддається будь-яким зовнішнім впливам та маніпуляціям.

РОЗДІЛ 3

МЕТОДОЛОГІЯ ВИХОВАННЯ ПОЧУТТЯ ПАТРІОТИЗМУ У ВИХОВАНЦІВ ЗАСОБАМИ ЕКОЛОГО-НАТУРАЛІСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Педагоги-позашкільники еколого-натуралістичного напряму діяльності розуміють всю відповідальність за виховання почуття патріотизму у дітей та учнівської молоді саме через формування любові, ціннісного ставлення до природи рідної землі. Підготувати особистість до активного та успішного життя у сучасному мінливому світі, сприяти її всебічному та гармонійному розвитку, сформувати систему знань і переконань учнів, які забезпечуватимуть громадську відповідальність за стан навколишнього середовища, як основу існування держави, готовність його поліпшувати шляхом прийняття необхідних екологічно грамотних рішень на основі нового стилю мислення і життя у злагоді з природою в інтересах сталого розвитку.

Педагогічний колектив має створити відповідні психолого-педагогічні умови освітньо-виховного середовищі навчального закладу. Для реалізації цього завдання позашкільний заклад має всі нормативно-правові, педагогічні, методичні, дидактичні умови.

Слід розуміти, що екологічна освіта та виховання – це біологічна, філософська й педагогічна категорія, але не єдина складова загального навчально-виховного процесу, вона логічно, гармонійно вплітається в інші складові виховання: національне, патріотичне, духовне, естетичне, трудове, фізичне.

 Національно-патріотичне виховання під час гурткових заняттях  біологічного, еколого-натуралістичного, сільськогосподарського, краєзнавчого, валеологічного, декоративно-ужиткового напрямів тісно пов'язано з пізнавальною діяльністю вихованців, зміст і методи якої безпосередньо впливають на реалізацію виховних завдань. Природа є потужним фактором виховання поваги й любові до своєї Батьківщини, могутнім засобом виховання у дітей ціннісних ставлень, моральних якостей, насамперед національної свідомості.

Поряд з розвитком пізнавальної діяльності учнів стоїть й формування морально-ціннісного відношення учнів до природи – важливе, надзвичай актуальне державне завдання освітньої галузі. Методичні підходи щодо морального виховання учнів у процесі природоохоронної діяльності повинні забезпечити єдність формування знань, переконань ті досвіду екологічно відповідального відношення до природи.

Одним із напрямів вивчення природи рідного краю є вивчення видового складу рослин, тварин, грибів і лишайників, їх значення. На жаль у підручниках питання біологічного різноманіття зосереджуються переважно на загальних питаннях та екзотичних видах. Розглядаючи теми «Різноманітність рослин», «Різноманітність тварин», «Гриби» необхідно у цікавій і наочній формі познайомити учнів з найпомітнішими видами, поширеними в різних куточках нашої країни, особливу увагу звертаючи на місцеві види флори і фауни.

Учні мають знати й розуміти, що найважливіше у природі – різноманіття (біотичне, ландшафтне), оскільки воно є основою стійкості земних систем до негативу, їх міцності проти екологічного лиха. В людському суспільстві це зветься добрим здоров’ям. Біологічне та ландшафтне різноманіття найбільш об’єктивний фактор оцінювання багатства будь-якої країни, важливо розуміти цінність біорізноманіття для людей. Україна, займаючи лише 6% площі всієї Європи, володіє не менше 35% її видового різноманіття. Ця природна спадщина потребує збереження та примноження. На занятті, під час екскурсій у природу керівник гуртка має створювати умови для формування в учнів почуття гордості за біорізноманіття свого краю, за свою Батьківщину в цілому  (Додаток 1).

Для патріотичного виховання учнів є важливою тема «Природно-заповідний фонд України».  До свідомості вихованців кожен керівник гуртка має донести переконання того, що в Україні природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, дорогоцінний скарб природної та історико-культурної спадщини українського народу. Основа заповідання – визнання самоцінності природи та потреба охороняти її не заради людини, а заради самої природи.

Слід зазначити, що питання природно-заповідного фонду України завжди в полі зору Уряду нашої держави та регулюються  законодавчо. Крім того, питання ПЗФ має й міжнародне значення. Україна бере участь у транскордонному природоохоронному співробітництві в рамках виконання заходів Програми ЮНЕСКО «Людина і Біосфера».

Так, в червні 2011 року ЮНЕСКО прийняло рішення про включення біосферного резервату «Розточчя» (Україна) до Всесвітнього списку біосферних резерватів ЮНЕСКО. Природний об’єкт «Букові праліси Карпат» включені до Списку Всесвітньої природної спадщини  ЮНЕСКО. Українцям є чим пишатися й є що охороняти та заповідати.

Педагоги-екологи плекають патріотів рідного краю, які зберігають комплекси заповідних зон и намагаються зробити свій внесок у справу відтворення рідкісних і зникаючих видів рослин, тварин та забезпечення їхньої охорони.

Саме регіональний заповідний фонд потрібно розглядати як наукову лабораторію для учнів, де можна пізнати закономірності співіснування природи і людини, проводити екологічну, природоохоронну діяльність спрямовану на охорону цього багатства природної спадщини краю, дослідити історико-культурну цінність природного об’єкту. Такі куточки дикої природи можуть стати своєрідним музеєм природи просто неба для нащадків.  Вивчаючи, зберігаючи, відновлюючи свою рідну природу не можливо не стати патріотом своєї держави  (Додаток 2).

Дика природа, що зберігається на заповідних територіях, у нинішньому світі стає безцінним еталоном, критерієм прекрасного. Талант нашого народу живе у збережених природних скарбах, національному ландшафті.

Ландшафт – це єдність природної унікальності, національної та місцевої самобутності.  Саме на цих постулатах організовується робота з учнями щодо вивчення цінності ландшафтного розмаїття, головних загроз, методів його збереження. Надзвичайно тяжко любити й піклуватися про довкілля, в якому людина живе, не поряд, а в ньому. Необхідно мати багато знань, вмінь, часу, бажання, терпіння, свідомого та відповідального ставлення до цього процесу. Саме цьому важливо навчити своїх вихованців.

 В умовах сьогодення гармонія природи і людини порушена. Важливо дати своїм вихованцям розуміння, що природний ландшафт в тій чи іншій мірі водночас є історичним. У кожному національному ландшафтному комплексі, на кожному клаптику нашої землі зберігається історична пам’ять народу про події, видатні особистості і, загалом про етнос. Він несе в собі риси сакральності.

Педагоги мають пояснювати своїм учням, що ми, люди, завжди залишаємося пов’язаними із рідною землею. Якщо людина втрачає органічне відчуття середовища, то вона стає відірваною від самих витоків життя. Тому велике значення має вивчення національного ландшафту, особливо заповідного.

Екологи розглядають міські парки, сади, сквери як складову ландшафтного розмаїття. З часів становлення людської культури і цивілізації вони є невід’ємною складовою природно-культурної спадщини, окрасою й гордістю багатьох міст України. Кожна держава  пишається такими природним об’єктами, особливо, якщо мають загальноєвропейську універсальну цінність. Але не менш цінне ландшафтне розмаїття на національному та субнаціональному рівні, тобто на рівні громад (Додаток 3).

          Вагомого значення має практична еколого-природоохоронна діяльність учнів. Саме через практичні дії формуються почуття відповідальності, екологічно доцільна поведінка, причетність до збереження багатства об’єктів природного та культурного середовища.

Участь у впорядкуванні й озелененні територій навчальних закладів, місцевих парків, садів, скверів, вулиць. Проведення науково-практичної, дослідницької діяльності з різних екологічних та природоохоронних питань. Доречно залучати дітей та учнівську молодь до екологічних, природоохоронних, трудових  акцій, проектної діяльності. Такий досвід роботи формує розуміння, що природна спадщина, а саме так учні мають це сприймати,  спільне багатство, що дає нам почуття приналежності до рідного краю, до єдиної нації й є дійсним, свідомим, пронизуючим душу почуття патріотизму.

Саме залучення учнів до виконання еколого-натуралістичних проектів, екологічних та природоохоронних акцій формують активну громадянську позицію дітей та учнівської молоді, сприяють вихованню гідного громадянина своєї держави.

Одним із результативних видів діяльності учнів екологічного спрямування є розробка проектів. Проектна діяльність дає  вагомі знання та, головне, практичний досвід екологічного і природоохоронного змісту. Їх виконання передбачає розв’язання низки завдань дослідницького характеру, в процесі якого відбувається розвиток пізнавальних навичок, уміння орієнтуватися у потоці інформації, самостійно конструювати свої знання.  Дії учасників проекту спрямовані, по своїй суті, на вирішення екологічної проблеми, на покращення екологічної ситуації.

Важливим аспектом екологічних проектів є те, що учні розуміють екологічні негаразди навколишнього середовища, привертають до них увагу однолітків, батьків,  громадськості і пропонують свій шлях їх вирішення. Таким чином, через дослідницьку, практичну діяльність формується екологічна компетентність, громадянська позиція учнів.

Як правило, це соціальний прояв людини, мотивацією є свідоме піклування про оточуюче природне середовище, любов до нього, сприйняття довкілля як рідне, важливе, унікальне. Такі почуття і таке розуміння лежать в основі патріотичних почуттів. 

 У рамках проектної та науково-дослідницької діяльності учням можна запропонувати теми, в яких необхідно відобразити не тільки наукові екологічні питання, а й особистісні якості, свою позицію щодо вирішення конкретної екологічної проблеми. Такі проекти найбільш вдалі, з точки зору патріотичного та національного виховання, якщо виконані на місцевому матеріалі.

В арсеналі педагога-позашкільника є потужний виховний засіб – використання краєзнавчого матеріалу у викладанні природничих наук, який  підводить вихованців до глибшого розуміння навколишнього середовища і сприяє пробудженню поваги і любові до того місця, де вони народились і виросли.

Сьогодення позначене небувалим зростанням інтересу до історії свого народу, витоків національної культури. Народні знання є не лише окремим видом допоміжних знань, але й засобом, що сприяє формуванню в учнів інтересу до національної культури, є передумовою формування їх національної самосвідомості і сприяє засвоєнню знань.

Доречно звернутися до природно й культурно зумовлених рис української ментальності. Основні заняття українського етносу – це землеробство й тваринництво, які накладали відбиток на спосіб життя, потребували вивчення, спостереження за світом рослин і тварин, кліматичних та інших природних особливостей.

Відтак, у психіці українців домінує налаштованість до продуктивної співпраці з природою. Характерними рисами української ментальності є емоційно-одухотворене ставлення до довкілля, пристрасна чутливість, ліризм, сприятливі для екологічної освіти, формування цінностей дітей та учнівської молоді.

При вивченні таких тем як різноманітність рослинного і тваринного світу, проведенні фенологічних спостережень,  занять під відкритим небом доцільно використовувати такі елементи національної культури як народні перекази, легенди, оповіді, прислів’я та прикмети, загадки, пісні, думи про наших супутників – рослин і тварин та інших об’єктів природи.

 Можна використовувати такі завдання до народних прислів’їв: пояснити сутність явища, про яке згадується у прислів’ях: «Взимку сонце світить, та не гріє», «На новий рік прибавилось дня на заячий скік» (тема «Рухи Землі.  Пори року»); назвати властивості води, які згадуються у прислів’ях «Вода крапля по краплі і камінь довбає», «Вода найде собі дорогу» (тема «Властивості води. Вода розчинник); пояснити зміст прислів’їв «Без води і не туди, і не сюди», «Що може вродить камінна гора, коли в їй води нема!»( тема «Значення води у природі)».

 Також корисним буде організація народознавчих хвилинок, до яких учні готують народні приказки, прислів’я, прикмети, пов’язані з природними явищами, тваринами і рослинами. Такі народознавчі хвилинки можна організувати у вигляді конкурсів або змагань. При вивченні теми «Рослини», «Різноманітність рослин» приділити увагу рослинам-символам України – калині, вербі, дубу, тополі, маку, барвінку, чорнобривцям. 

Таким чином, важливо приділяти значну увагу вивченню народних традицій щодо ставлення до природного і соціального середовища. Від рідної землі людина отримує життєву силу, наснагу для творчості.

З метою формування в учнів почуття любові до природи, рідного краю необхідно включати у навчально-виховний процес пізнавальні, навчально-виховні тематичні екскурсії в навколишнє природне середовище, які збагачують духовне життя вихованців, стимулюють бажання більше побачити, вивчити, більше зробити для збереження  довкілля.

Екскурсії передбачають створення умов для наближення змісту навчання до реального життя, спостереження та дослідження учнями явищ природи і процесів життєдіяльності суспільства, розширення світогляду школярів, формування в них життєво необхідні компетенції, посилення практичної та професійно-орієнтаційної спрямованості навчально-виховного процесу.

Екскурсії цінні тим, що на відміну від занять у класі, учні можуть сприймати природу безпосередньо різними орга­нами чуттів. Діти бачать об'єкти в природному середовищі, спостерігають взаємозв'язок рослин і ґрунту, тварин і рос­лий. Це дає можливість сформувати уявлення про природу як єдине ціле, в якому всі елементи перебувають у тісному взаємозв'язку, утворюючи природний ланцюг.

Надзвичайно перспективна і унікальна форма проведення екологічної, природоохоронної та просвітницької  роботи – організація екологічних стежок.  Основним завданням екологічної стежки є ознайомлення з об’єктами живої і неживої природи; вивчення та проведення на відповідних зупинках теоретичних та практичних занять, конкретної природоохоронної роботи; просвітницька діяльність, інформування про наявні на даному маршруті види рослин і тварин, пам’ятки природи, культури; привернення уваги до об’єктів антропогенного ландшафту, що важливо,  та інших об’єктів.

Доцільно використовувати цікавий й ефективний вид роботи з вихованцями – це виконання творчих тематичних завдань. Завдання можуть бути самі різноманітні, але головний сенс їх  полягає в тому, щоб учні відкрили і показали свої почуття. Розвиток емоційного інтелекту надзвичайно важливий у справі формування гуманізму, патріотизму особистості. Розвинута емоційна сфера учня спонукає до набуття знань, знання – до розуміння, осмислення та виважених дій, зокрема, екологічних. Виконання таких завдань вихованцями дають можливість прослідкувати, як для них поняття Батьківщина пов'язане з рідною природою  Відчуття відповідальності за свою країну ототожнюється з відчуттям відповідальності за її природу.

Позашкільні заклади еколого-натуралістичного профілю забезпечують проведення організаційно-масових заходів екологічного та патріотичного, національного  спрямування за такими напрямами: туристсько-краєзнавча експедиція «Моя Батьківщина – Україна»; фестиваль юних садівників «Україна – сад», юнацький фестиваль «В об’єктиві натураліста»,  фестиваль «Українська паляниця»; конкурс фоторобіт «Неосяжна моя, Україно!», конкурс «Юний селекціонер», конкурс з квітникарства і ландшафтного дизайну «Квітуча Україна»; акції «Ліси для нащадків», «Збережи ялинку», «Первоцвіт», «Птах року», «Вчимося заповідувати», та інші.

Особливу увагу привертає Всеукраїнський юнацький фестиваль «В об`єктиві натураліста», який щороку має тематичну спрямованість та висвітлює екологічні проблеми в Україні. Героїчні й водночас драматичні і трагічні події останнього періоду спонукають до оновлення експозицій юннатівських Музеїв хліба.

Патріотичне виховання передбачає формування в учнів знань, та уявлень про досягнення нашої країни в галузі науки, адже багато видатних вчених прославили Україну. При цьому завжди необхідно підкреслювати їхню приналежність до України, звертати увагу на внесок української науки в розвиток світової біологічної, екологічної,  хімічної науки.

Необхідно ознайомити вихованців з науковими досягненнями українських вчених із світовим ім’ям. Наприклад, при вивченні ботаніки, біології, екології   обов’язково ознайомити з вченням В.І. Вернадського.  Вернадський – один із небагатьох учених-універсалів ХХ сторіччя. Він був мислителем і природознавцем найширшого профілю, одним із засновників геохімії і радіогеології, творцем біогеохімії, вчень про біосферу і ноосферу. Його внесок у науку відзначений численними преміями й обранням дійсним членом ряду світових академій наук і наукових товариств. Саме він був одним із творців і першим президентом Української академії наук.

З вченням Холодного М.Г. – вченого-біолога, який працював в області фізіології, анатомії, екології рослин.Займався також екологічними дослідженнями, дослідженнями у галузі ґрунтознавства. Розробляв загальнобіологічні питання – виникнення життя на Землі, еволюційної теорії, історії науки. З 1971 року Інститут ботанікиНАН України носить його ім’я; Ситніка К.М., який і зараз працює на благо України; Галюти В.П. –ботаніка міколога,  проблемам збереження і відновленняфітосистемприсвячені його наукові праці;Акімова І.А., видатного  зоолога,директора Інституту зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України, який очолює загальноінститутськіпроекти з проблем охорони біорізноманіття і заповідної справи; Стефаника В.І.інтересами вченого були дослідження флори та фауни Українських Карпат, проблеми охорони та збереження їх унікальності.

 Розповідаючи  учням про досягнення медицини (імунології, вірусології, мікробіології, біохімії)  під час вивчення біології людини, доречно ознайомити учнів із життям і діяльністю М. Амосова, О. Богомольця., Гамалія М.Ф., Заболотного Д.К., Мечникова І.І. , Палладіна О.В.

Як не згадати українського помолога і селекціонера плодових культур в Україні,одного із перших агроекологів та розробників дослідницької справи методології сучасного садівництва Симиренка В.Л. Видатного вченого в галузі селекції та насінництва пшениціРемесла В.М. Гришка М.М. – засновника і першого директора республіканського ботанічного саду АН України, генетика.Білокінь І.П, – фізіолога рослин, з 1961 року і до кінця життя був директором  Ботанічного саду імені академіка О. В. Фоміна.Потебня А. О. ботаніка, міколога, основні наукові праці присвячені вивченню біологіїморфології і систематики паразитичних грибів

Життя і діяльність плеяди цих вчених були і залишаються яскравим прикладом наукового подвигу як прикладу служіння Батьківщині, самовідданості науці,  наполегливості, принциповості.

При цьому в учнів виникає почуття гордості за свою країну та її співвітчизників. Разом з тим для формування почуття патріотизму необхідно у навчання включати відомості про сучасні досягнення українців у різних галузях науки, викликаючи тим самим гордість за геніїв свого народу та націю в цілому.

Важливим аспектом патріотичного виховання є виховання законослухняних громадян, що є показником поваги до своєї держави як гаранта безпечного та якісного життя. Завданням педагогів-позашкільників еколого-натуралістичного напряму діяльності, в першу чергу, є озброєння вихованців знаннями  щодо екологічних законодавчих та нормативно-правових документів. Всі вони спрямовані на захист, охорону та збереження навколишнього природного середовища.

Вихованці повинні розуміти, що природа має бути збережена для задоволення потреб людини та гарантовано безпечне середовище для життя і здоров’я людини сьогодні й в майбутньому. Громадяни України зобов’язані берегти природу,  раціонально використовувати її багатства відповідно до вимог законодавства про охорону довкілля (ст. 12 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Знання такого змісту, прийняття та дотримання законодавчих положень роблять людину  громадянином своєї країни.

Гуртки декоративно-ужиткового напряму мають свої методи, технології патріотичного виховання учнів. Надзвичайно вдалим є використання виховних можливості мистецтва, надаючи йому природничого змісту.  Декоративно-ужиткове мистецтво – є однією із складових частин ланки національної системи відродження та одним з етапів у становленні особистості. Цей скарб накопичується століттями та передається з покоління у покоління. Ознайомлення дітей з декоративно-ужитковим мистецтвом допомагає у вихованні патріотичних та гуманістичних рис людини.

Система національного виховання використовує практично невичерпні можливості народного мистецтва у формуванні людини-гуманіста. Історична енергія народу, стійкість, багатство, краса його національного духу трансформувалися і акумулювалися в різноманітних видах і жанрах мистецтва в т.ч. і в декоративно-ужитковому.

Національне мистецтво дає змогу виховувати любов до рідної землі, природи, свого народу. Дає поняття про традиції нашої держави, побут, культуру. Знайомить дітей з видатними діячами українського мистецтва, з героями життя на протязі багатьох століть, які підтримували та розвивали мистецтво нашої держави.

      Мистецтво – дає змогу зрозуміти і відчути історію наших пращурів, що є дуже цінним для становлення нашої суверенної держави, як окремо одного цілого. В процесі виховання дитина поступово вводиться у світ прекрасного.

Народний досвід естетичного виховання полягає у тому, що діти навчаються мистецьких умінь, смаків у практичній діяльності, шляхом продовження творчих традицій батьків, дідів, прадідів.

У формуванні почуття патріотизму велику роль грає українська література, де оспівується краса й велич рідної природи. Любов до рідної природи – один із проявів любові до Батьківщини. Педагог має звертатися до текстів письменників, поетів, які створюють незабутні картини рідних лісів, полів, морів, гір, долин. Часто головні герої їх творів виявляють свій патріотизм саме через почуття любові до свого рідного краю, до свого родинного краєвиду, такого бажаного і нестерпно рідного з самого раннього дитинства.

Неабиякі можливості для виховання любові до Батьківщини дає пейзажна лірика Т.Г. Шевченка. Варто привернути увагу учнів до творчості Т.Г. Шевченка і висвітлити його талановитість, багату фантазію, зробити акцент на описі краси українських пейзажів і споконвічного прагнення наших пращурів жити в гармонії з рідною природою. Наприклад, у віршах «Садок вишневий коло хати», «За сонцем хмаронька пливе...»  розкрити картини побуту, звичаїв, самої природи України. Все це і є почуття Батьківщини.

Поет – великий патріот України. Любов Т.Г. Шевченка до природи, милування красою рідної землі становить характерну рису його патріотизму,знак любові до свого краю… «Нема на світі України, немає другого Дніпра…».

З майстерністю змальовано бурю на Дніпрі в баладі «Причинна»:

 «Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива,

Додолу верби гне високі,

Горами хвилю підійма».

Природа у віршах Т.Г. Шевченка не виступає сама по собі, а служить для розкриття почуттів людини, для підкреслення її думки. І почуття ці мають патріотичний зміст.

Частіше природа виступає тлом для зображення поневоленого народу. У вірші «Як би ви знали паничі» поет змальовує красу українського села:

«Он гай зелений похиливсь,

А он з-за гаю виглядає

Ставок, неначе полотно,

А верби геть понад ставом

Тихесенько собі купають

Зелені віти... Правда, рай?»

А потім гнівно вимовляє: «А подивися та спитай! Що там твориться у тім раї!». Змалювання чудової природи є тим засобом контрасту, за допомогою якого підкреслюється тяжке становище селян-кріпаків. Так автор зміг показати величезну любов до своєї країни, до своєї Батьківщини, до рідного українського краю.

 Пригадаймо образи рідного пейзажу, чудову картину ранку в творі «Сон»:

«Дивлюся, аж світає,

Край неба палає;

Соловейко в темнім гаї

Сонце зустрічає.

Тихесенько вітер віє,

Степи, лани, мріють,

Між ярами над ставами верби зеленіють.

Сади рясні похилились,

Тополі по волі

Стоять собі, мов строжа,

Розмовляють з полем.

І все то те, вся країна,

Повита красою, …»

Від таких слів щемить серце, охоплює світла радість і спокій, гордість за свою землю, за її неповторність і вічну красу. Серце наповнюються світлим почуттям любові й бажанням захищати цю святиню й велич на всі віка, для майбутніх людей, які колись з’являться на цьому шматочку  планети Земля.

Природа відігравала особливу роль в житті і творчості Лесі Українки. Леся Українка глибоко і щиро любила рідний край. Природа України викликає  захоплення поетеси, сповнює серце радістю і натхненням. З ніжністю писала Леся Українка про ліси і озера Волині, синій Дніпро, степи України, чудові Карпати і мінливу красу Чорного моря.

Ідея гармонії людини й природи домінує  в драмі «Лісова пісня» Л. Українки. Людина повинен розуміти й поважати природу, жити згідно з нею. Дядько Лев – живий приклад гармонії у відносинах людини й природи. Він живе в злагоді з лісовим царством, знає його закони, поважає їх. Дядько Лев старанно береже дуб:

«…Я таки полюбив

природу вашу лісову. Як буду

умирати, то прийду, як звір, до лісу, -

отут під дубом нехай і поховають…»

Прекрасне в природі, як і в людській душі, ніколи не вмирає. Драма вчить любити природу, пізнавати її закони, дбайливо користуватися її багатствами. Це й є прояв любові до рідної землі. 

Красу рідного Поділля вона оспівує у вірші «Красо України, Подолля». Усе миле серцю письменниці на Батьківщині:

«Онде балочка весела,
В ній хороші, красні села,
Там хати садками вкриті,
Срібним маревом повиті,
Коло сел стоять тополі,
Розмовляють з вітром в полі.»

Краєвиди  описані з особливою любов’ю і ніжністю, надзвичайно чуттєво. А далі рядки, які могла написати тільки людина з чистою душею, як у дитини:

«Он ярочки зелененькі,
Стежечки по них маленькі,
Перевиті, мов стрічечки,
Збігаються до річечки,…»

У її творах природа справляє враження величної, спокійної краси. Щира любов Лесі українки до рідного краю звучить у кожному рядку, кожному слові поезії. Так сприймати красу своєї землі, помічати всі деталі пейзажу, відтінки кольорів може лише справжній патріот.

П. Грабовський у віршах «До України», «До соловейка» звертається із закликом до народу плекати волю заради збереження України. Отут і любов до свого краю звучить у його віршах, написаних далеко від України, що він любив і за яку страждав. У вірші «Квітка, що ногою…» через образ природи передає всю біль і тугу за Батьківщиною.

Квітка, що ногою
Стоптана в пилу;
Гук, що вмер луною,
Пронизавши млу;

Огник серед поля,
Що блиснув і згас,  –
Се  – та світла доля,
Що втекла від нас».

 «Любіть Україну, як » В. Сосюри  сприймається як гімн любові до свого краю:

Любіть Україну, як сонце, любіть, 
як вітер, і трави, і води… 
В годину щасливу і в радості мить, 
любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву, 
вишневу свою Україну, 
красу її, вічно живу і нову, 
і мову її солов'їну.

Кіноповість Олександра Довженка«Зачарована Десна», пронизано теплим почуттям любові до землі й людей. Письменник як громадянин і патріот розповідає про джерело любові – батьківську землю. У кожної людини настає такий час, коли вона повинна «усвідомити свою природу на ранній досвітній зорі коло самих її первісних джерел».

Природа впливає і на творчість  художників, формує їх світогляд, життєві цінності.  Художники дикої природи — живописці різних країн, зображали на своїх картинах дику, неконтрольовану людиною природу – гори, річки, праліси, печери, моря, арктичні області і т. д., а також дику флору і фауну. Їх роботи спонукають, виховують повагу, викликають благоговіння, любовні почуття до дикої природи. Нерідко художники дикої природи були авторами унікальної філософії на захист дикої природи, а також часто брали особисту участь у захисті дикої природи.

Дика природа перебуває на полотнах живописців завжди на першому місці.Як правило, на картинах зображені надзвичайно гарні, а часом величні пейзажі дикої природи. Перетворення дикої природи Канади, США, Ісландії, Фінляндії в національний символ – заслуга національних художників дикої природи цих країн, що багато в чому забезпечило захист ділянок дикої природи.

Наприклад, паризькі художники на чолі з Теодором Руссо врятували від вирубки і добилися заповідання в 1861 році знаменитого стародавнього лісу  Фонтенбло під Парижем. Полотна Томаса Морана, створені ним в 1871 році після відвідин Єллоустоуна, були спеціально виставлені у вестибюлі Конгресу США, щоб переконати конгресменів США прийняти закон про створення Єллоустоунського парку, що і було ними зроблено.

Родоначальником українського живопису дикої природи можна назвати зараз несправедливо забутого Сергія Івановича Васильківського. Васильківський прославився тим, що був одним з небагатьох, хто увічнив диво української дикої природи — цілинний степ. Тоді величезні ділянки цього незрівнянного дива природи ще були в Харківській і Полтавській губерніях, де він часто бував.

Найкраща його картина про цілинний степ — «Воронець цвіте» (1902), зображувала безкрає зелене різнотрав'я з червоними плямами квітучої степової квітки ­– воронця. До речі, його земляк – професор ботаніки Харківського університету, один із піонерів охорони природи, В. І. Талієв назвав воронець національним символом українського степу. Дикому степу присвячені й інші картини художника – «Дрохви в степу», «Козаки в степу», «Козак у степу» (1900-ті), «Козачий пікет», «Бій запорожців з татарами», «Вартові запорізької вольниці». У 1920-1930-х роках у Харкові працював ще один український художник дикої природи — анімаліст Всеволод Григорович Аверін.

Серед сучасних українських художників дикої природи особливе місце займають закарпатські майстри, які писали свої улюблені зелені Карпати. Без сумніву, першість у цьому належить одному з основоположників закарпатської художньої школи Йосипу Йосиповичу Бокшаю (1891-1975) і Емеліану Романовичу Грабовському. Самобутність творчості Й.Й. Бокшая полягає в умінні синтезувати культурні впливи всього розмаїття національних традицій, звичаїв, обрядів, використати багату палітру життя закарпатців. Пензлю Й. Й. Бокшая належать такі картини дикої природи як «Синевир» (1952), «Озеро в горах» (1946), «Радванський ліс», «На полонині Рівна», «Верховина» (1950), «Карпатські ліси» (1951), «Струмок у горах» (1952), «Ворочевські скелі» (1952), «Високі Татри» (1959), «великий Верх», «Осінь у горах».

Е. Р. Грабовський, практично забутий нині український художник дикої природи, залишив шедеври – «Гірський пейзаж» (1914), «Високі Татри» (1916), «Долина п'яти озер», «Смерековий ліс у дощ», «Ялинки», «Озеро Вєлка», «Полонина» (1943), «Долина Ужа» (1950), «Гори в Ясинях», «Річка Латориця», «Зимові сутінки», «Бескиди» (1945).

  Художник був також і чудовим анімалістом, що підтверджують його малюнки: «Тигри» (1914), «Верблюд», «Білий ведмідь», «Леопард», «Леви».

Особливе місце належить сучасному київському художнику дикої природи Олександру Андрєєву – «Кавказький хребет» (1999), «Чаклунське озеро» (2000), «Ромашки біля води», «Зимовий ранок», «Гірське озеро» (1997), «Схил», «Зимові Карпати», «Лісова темінь», «Долина орлів», «Коричневе озеро», «Альпи взимку», «Кавказький хребет», «Гірська річка», «Словаччина», «Таємничий ліс», «Альпійський луг», «Біля озера», «Альпи», «Перевал», «Казбек», «Карадаг».

Всі вони гідні українці, патріоти своєї землі. Тільки за безмежну любов до свого краю, до краси рідної природи  людині даровано божий дар – талант живописця.

Можна стверджувати, що естетика красивого пейзажу виховує людину, яка збагачується духовно, вбираючи в себе враження від його споглядання.  Незаймана краса земної природи впливає і буде впливати в подальшому на філософію, мистецтво, науку, духовний розвиток людини.

ВИСНОВОК

Патріотичне почуття за своєю природою – інтегральне, оскільки об’єднує в одне ціле всі сторони розвитку особистості.Любов до рідної природи є складовою патріотизму, оскільки передбачає відношення до природи Батьківщини, як невід’ємній природній умові життя і діяльності людей. Природа – це спільне благо нації. Саме через те, що людина – плоть від плоті своєї землі, вона не може відмежуватися від природних умов, у яких з’явилася на світ Божий і сформувалася як особистість. Від землі вона отримує живильні соки, наснагу для творчості та духовних пошуків.

Мета екологічного виховання та освіти полягає не тільки в тому, щоб учні оволоділи певним наборам знань про навколишній світ, але і в тому, щоб ці знання сприяли їхньому розумінню єдності з природою, формуванню моральних якостей, використанню екологічних принципів у всіх сферах людської діяльності в інтересах сталого розвитку.

Надзвичайно важлива для реалізації патріотичного аспекту екологічного виховання ідея, закладена в тезі «охороняти природу – означає охороняти Батьківщину». Через комплексний підхід до екологічного навчання та виховання досягаємо наступної мети: виховання людини-громадянина, не байдужого до стану рідного природного середовища. Поважне та відповідальне ставлення до національних святинь не дозволяє людині випасти як з природного, так і соціального середовища.Для дітей – це берегти свій дім, родину, свій край, свою Батьківщину.

Патріотизм – це те, що людина робить кожен день. Якщо вона робить малі справи, які покращують нашу державу, якщо вона робить те, що робить цю країну красивішою, сприятливішою щодо умов існування – оце все можна вважати патріотизмом. Це те, що має бути в душі кожної людини.

Отже, дбаючи про рідну українську природу, в якій виросли, увібрали генетичний код, ми зберігаємо себе як народ, як етнічну спільноту, як патріотів своєї країни – України!

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1.     Борейко В. Е. Художники дикой природы. –К.: КЭКЦ, 2005. – 224 с.

2.     Бровдій В.М. Охорона природи. – К.: Генеза, 1997. – С. 61-95.

3.     Бурковськи О.П., Грицан Ю.І. Концепція заповідності як противага споживацькому ставленню до «охорони» природи /Збереження та розширення природно-заповідних територій в Україні. Серія Стан навколишнього середовища», жовтень, 2015 р., №10 (142). – С. 5-9.

4.     Виконання стратегії національної екологічної політики у сфері природно- заповідної: оцінка громадськості: збірка матеріалів до Комітетських слухань у Верховній Раді України «Природно-заповідний Фонд: проблеми та шляхи вирішення». – К.: ТОВ «Центр екологічної освіти та інформації», 2013. – 112 с.

5.     Гетьман В.І. Культура кожного етносу є культурою екологічною. – Рідна природа,  № 4, 2002. – С. 15-18.

6.     Гетьман В.І.Про збереження національної культурної і природної спадщини //Екологія довкілля та безпека життєдіяльності. – 2006. – №3. – С. 10-16.

7.     Гетьман В.І. Гуманістична цінність заповідної природи і формування національного світогляду /Збереження природної, історичної та культурної спадщини як фактор формування національної свідомості. – матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. – К.: Центр екологічної освіти та інформації, 2005. – С. 180-185.

8.     Гетьман  В.І. Збереження біорізноманіття українського степу – завдання національної ваги /Збереження та розширення природно-заповідних територій в Україні. Серія Стан навколишнього середовища», жовтень, 2015 р., №10 (142). – С. 18-27.

9.     Гумилев Л.Н. Этносфера: история людей и история природи. Серия «Вехи истории» – СРб.: «Издательский дом»Кристал», 2003. ­– 576 с.

10.    Группа семи. Пейзажная живопись Канады. – М.: Сов. художник, 1977.– 35 с.

11.    Концепція національно-патріотичного виховання дітей та молоді, заходи щодо реалізації Концепції національно-патріотичного виховання дітей та молоді та методичні рекомендації щодо національно-патріотичного виховання у загальноосвітніх закладах (Наказ МОН України № 641 від 16 червня 2015 року).

12.   Лебідь С.Г. Цілісна модель шкільного навчально-виховного процесу екологічної спрямованості. /Збереження та розширення природно-заповідних територій в Україні. Серія Стан навколишнього середовища», жовтень, 2015.  №10 (142). – С. 149-153.

13.   Міцик Л.П. Рослинний чинник екологічної стабілізації промислового середовища Степового Придніпров’я //Екологічний вісник. – 2006. №1 (35). – С. 15-17.

14.    Пустовіт Г.П. Екологічна освіта учнів у позашкільних закладах: стан та перспективи природи /Збереження та розширення природно-заповідних територій в Україні. Серія Стан навколишнього середовища», жовтень, 2015 р., №10 (142). – С. 5-9.

15.   Пруцакова О.Л. Збереження історичних ландшафтів як передумова формування національної свідомості /Збереження природної, історичної та культурної спадщини як фактор формування національної свідомості. – матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. – К.: Центр екологічної освіти та інформації, 2005. – С. 119-123.

16.   Совгіра С.В. Сутність і структурні компоненти екологічного світогляду особистості //Екологічний вісник. – 2010. №4 (62). – С. 26-28.

17.  Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям / Вибрані твори в п’яти томах, т. 3, К.:  1977, – С. 30-67.

18. Як сформувати світоглядну позицію особистості в дитячому об’єднанні: метод. посіб. /Пащенко О.В., Чиренко Н.В., Чорна К.І. – Кіровоград: «Імекс-ЛТД». – С. 166-197.

Інтернет ресурси:

19.    https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B8%D1%82%D1%86%D1%96_%D0%B4%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D1%97_%D0%BF%D1%80%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B8

20.   https://www.google.com.ua/webhp?sourceid=chrome-

21.   http://www.biblioteka.uz.ua/painters/show_avtor.php?id=124

22.   http://www.kolyba.org.ua/unikalne-zakarpattja/vidomi-zakarpatci/616-vidomiz3

23.   http://art-raschdorf.com/ua/article/05_article.html

24.   http://osvita.ua/legislation/Ser_osv/47154/

 

Додаток 1

Біорізноманіття рідного краю